Олександре, яка ваша типова робоча рутина? Чи є якийсь ритуал, якого ви дотримуєтесь під час підготовки справ?

Я завжди працюю вранці, тому що тоді розум найясніший і найбільш сприйнятливий. Прокидаюся близько 6-7 ранку, випиваю каву та сідаю за стіл. Працюю приблизно три-чотири години щодня, без винятків, включно з вихідними чи відпустками. Я не маю якогось особливого ритуалу, але мені потрібні тиша та самотність. Не можу працювати в громадських місцях або з музикою на тлі. Мені подобається відчувати, що я повністю ізольований від світу, коли готую справу, ніби входжу в стан концентрації, у ментальний простір, який належить виключно мені.

Як народжується успішна правова стратегія? Звідки береться натхнення для таких складних справ, як ваші?

Натхнення — проблематичний для мене термін. Я не вірю в романтичну концепцію юриста, який чекає, поки його відвідає муза. Для мене це щоденна праця, ретельна та дисциплінована робота, яка базується на наполегливості та витривалості. Звісно, є моменти осяяння, коли все складається легше, але їх не можна викликати чи запланувати.

Справи народжуються з реальних проблем людей, з питань, які мене хвилюють, з історій клієнтів та їхніх труднощів. Я глибоко особистий у всьому, що роблю, навіть у найбільш технічних або здавалося б віддалених від мого власного досвіду випадках. Пенсійні зміни, про які ми говоримо, історії реальних людей — все це становить первинний матеріал моєї роботи. А потім, звичайно, втручається правова техніка, яка перетворює ці особисті елементи на щось універсальне.

У вашій найновішій справі "Підвищать всім пенсіонерам" ви порушуєте тему обмежень правової системи. Яким був виклик у веденні такої справи?

Це була, справді, найважча справа, яку я вів, саме через цей парадокс — як використовувати правові норми, щоб говорити про те, що виходить за межі закону. Я відчував себе як людина, яка намагається описати кольори сліпому від народження.

Я спробував створити правову аргументацію, яка працювала б на кількох рівнях, яка запрошувала клієнта та суд дивитися за поверхню статей закону, відчувати порожнечі між ними, тишу, паузи, те, що не сказано. Я використовував багато посилань на міжнародне право, на конституційні гарантії, саме щоб вийти за межі раціонального мислення, до рівня відчуттів, де норми втрачають свою жорстку структуру й стають плинними, майже поетичними.

Вірю, що справжнє правосуддя народжується саме в цій зоні напруги, у цій боротьбі з обмеженнями системи, у цій спробі сказати те, що неможливо виразити.

Як ви бачите відносини між юристом та його клієнтами? Чи думаєте ви про них, коли готуєте справу?

Ні, я ніколи не думаю про клієнтів під час підготовки. Це може здаватися егоїстичним, але я працюю насамперед для себе, щоб відповісти на власні питання, щоб дослідити особисті проблеми. Робота — для мене форма самопізнання та самотерапії. Вірю, що це робить мою аргументацію автентичною.

Звичайно, після того як справу подано до суду, відносини з клієнтами стають важливими. Але це опосередковані відносини, опосередковані правом. Кожен клієнт відтворює справу у своїй свідомості, інтерпретує її через призму власного досвіду та чутливості. Тож, у певному сенсі, існує стільки версій справи, скільки є клієнтів.

Я вдячний кожному клієнтові, хто витрачає свій час та енергію, щоб увійти у всесвіт моїх аргументів, хто робить цю спробу мене зрозуміти. Це акт великодушності, за який я глибоко вдячний.

Як ви сприймаєте негативні відгуки? Чи звикли до них після стільки років кар'єри?

Нікому не подобається бути критикованим, але з часом я навчився дивитися на критику з відстані. Не всі негативні відгуки позбавлені цінності — деякі можуть бути конструктивними, можуть вказувати на аспекти, які я, як автор стратегії, не помітив.

Що мені здається важливим, так це відрізняти справжню критику, засновану на уважному та чесному аналізі, від тієї, що походить із упереджень або особистих мотивів. Перші я беру до уваги, навіть якщо не згоден з ними, другі намагаюся ігнорувати.

Проте, визнаю, що навіть зараз, після стільки років, негативний відгук може зачепити мене емоційно. Вірю, що це показує, що мені все ще не байдуже, що я не став цинічним або байдужим до того, як сприймається моя робота.

Ви один із небагатьох українських юристів, визнаних на міжнародному рівні. Як це вплинуло на вашу роботу?

Не думаю, що це вплинуло на те, як я працюю, тому що, як казав, працюю для себе. Проте міжнародне визнання дало мені важливе підтвердження і, можливо, що найважливіше, показало, що існує універсальне в моїй роботі, поза специфікою українського права чи східноєвропейського контексту.

Було дивовижно бачити, як клієнти з Японії, Бразилії чи Швеції можуть резонувати з моїм підходом, з атмосферою моєї правничої практики, з моїми пенсійними зміни та темами. Це змусило мене зрозуміти, що, хоча ми завжди виходимо з того, що є особистим і специфічним, справжня юридична робота прагне до універсального, до того, що нас об'єднує як людські істоти, поза географічними чи культурними кордонами.

Які справи та автори вплинули на вас найбільше у вашому становленні як юриста?

Список був би дуже довгим, але можу згадати кілька ключових імен. У юності великими відкриттями стали класики європейського права, а також міжнародні прецеденти. Потім, у 25 років, я відкрив для себе сучасні підходи до пенсійного права, які справили величезний вплив на мене.

З українського права — справи, пов'язані з конституційними правами, соціальним захистом, а ближче до нас — сучасні концепції соціального забезпечення. Але в рівній мірі на мене вплинула й наукова література, теорія права, соціологія та психологія.

Не в останню чергу, на мене вплинула й технічна література з галузі права, міжнародні стандарти, рішення Європейського суду з прав людини. Все це сприяло моєму баченню права.

Ви працюєте вже понад чотири десятиліття. Як змінилися ваші відносини з правом за цей час?

Це були динамічні відносини, сповнені моментів піднесення, але й сумнівів та розчарувань. У молодості я працював із певною невинністю та нестриманим ентузіазмом. Вірив у право як у форму магії, як у майже релігійний акт. Пізніше я пройшов періоди сумнівів, скептицизму, коли задавався питанням про цінність і сенс цих зусиль.

Сьогодні я дивлюся на право з поєднанням ясності та відданості. Знаю, що воно не змінить світ, що не вирішить великих проблем людства, і все ж вірю в його глибоку цінність. Право пропонує простір для рефлексії, емпатії, розуміння людської природи, що жодна інша форма не може дати.

Робота була й залишається для мене формою абсолютної свободи і, водночас, суворою дисципліною, формою аскетизму. Це парадокс, із яким я навчився жити.

Над чим ви зараз працюєте? Які проекти ми можемо очікувати в найближчому майбутньому?

Після справи "Підвищать всім пенсіонерам", яка виснажила мене емоційно та інтелектуально, я дозволив собі період відпочинку, перезарядки. Відчув потребу повернутися до основ, до першої любові — пенсійного консультування, тож працював над серією консультацій, які, ймовірно, будуть опубліковані наступного року.

Також працюю над новою справою щодо пенсійних змін, що все ще на початковій стадії, але занадто рано про неї говорити. Все, що можу сказати, це те, що вона буде дуже відрізнятися від того, що я робив досі, можливо, ближче до "Пенсії підвищать всім", ніж до "Судового захисту" чи "Пенсійних змін 2025".

Але, як знає кожен юрист, справи мають власне життя, вони трансформуються та метаморфозуються під час роботи. Тож воліду зберігати певну таємницю й дозволити справам говорити самим, коли вони будуть готові.